Технології різнорівневого навчання в початковій школі

   Сучасна педагогіка характеризується переосмисленням і зміною багатьох поглядів та підходів, відмовою від деяких усталених традицій і стереотипів. Сьогодення вимагає від педагога-практика високого професіоналізму, володіння сучасними технологіями навчання, прагнення та вміння постійно вчитися і самовдосконалюватися.

   Для  сучасної освіти характерним є пошук нових педагогічних можливостей, сучасних підходів, що пов’язано насамперед з відмовою від традиційного навчання, з ідеєю цілісного педагогічного процесу як системи. У педагогіці все частіше й частіше вживають поняття “технологія”, “педагогічна технологія”, “технологія навчання”.

     Ідея технологізації навчання не є новою. Ще Я.А.Коменський відстоював технологізацію навчання. Він закликав до того, щоб навчання стало «механічним», “технологічним”, прагнув відшукати такий порядок навчання, який неминуче приводив би до позитивних результатів.

   Від часів Коменського в педагогіці було чимало спроб зробити навчання схожим на добре налагоджений механізм. Тому сьогодні поняття «педагогічна технологія» має понад 300 визначень. Звернемося до тезаурусу.

     Технологія – форма реалізації людського інтелекту, спрямована на розв’язання суттєвих проблем буття.

     Диференціація – ділення, розчеплювання цілого на частини.

     Різнорівнева диференціація – ділення, розщеплення цілого на відмінні від інших за якістю, рівнем розвитку частини.

    Різнорівнева технологія – сукупність методів, прийомів, форм навчання, які забезпечують навчання кожного на рівні його можливостей.

    Сучасна дидактика, за А.Гіном, пропонує всього п’ять принципів педагогічної техніки.  Це небагато, але на те вони й принципи. Проте кожен з них реалізується за допомогою конкретних прийомів.

  І принцип – принцип свободи вибору. Сутність його полягає в тому, щоб у будь-якій навчальній або керівній дії, де тільки можливо, надавати учням можливість вибору. З однією важливою умовою – право вибору завжди має врівноважуватись свідомою відповідальністю на свій вибір.

ІІ принцип – принцип відкритості. Сутність цього принципу полягає в тому, що необхідно не тільки давати знання, а ще й показувати їх межі, ставити перед учнем проблеми, розв’язування яких лежить за межами вивченого матеріалу.

ІІІ принцип – принцип діяльності. Його сутність полягає в тому, що набуття учнями знань , умінь та навичок має бути організоване у формі діяльності.

ІУ  принцип - зворотної дії: необхідно регулярно контролювати процес навчання за допомогою  прийомів зворотного зв’язку.

У принцип – принцип ідеальності. Згідно із цим принципом, необхідно максимально використовувати можливості, знання, інтереси самих учнів з метою підвищення результативності й зменшення витрат у процесі навчання.

    Конкретніше зупинимося на принципі діяльності. Адже “нашпигований знаннями учень, який, проте, не вміє їх використовувати, нагадує фаршировану рибу, що не вміє плавати”. Тому єдиний шлях, який веде до знань, - це діяльність. Справді, щоб знання були інструментом, а не купою непотребу, учень повинен з ними працювати. Тобто використовувати їх, шукати умови та межі застосування цих знань, знаходити нові зв’язки та співвідношення, розглядаючи їх у різних моделях та контекстах.

    У наш час можна ще зустріти бездіяльні класи, бездіяльних дітей, ситуації, коли на уроці працюють 5-6 учнів, а всі інші механічно й байдуже списують з дошки. В такому випадку розумний педагог почне використовувати у своїй роботі різноманітні прийоми, які могли б “розворушити” учнів, непомітно примусити їх працювати. Один з таких засобів активізації роботи учнів на уроці – різнорівнева технологія.

   Зупинимося детальніше на різнорівневій технології навчання. Автор технології – М.Гузик.  Її мета – навчання кожного на рівні його  можливостей і здібностей, створення емоційного комфорту та ситуації успіху для залучення кожного учня в діяльність. Для школи, де в межах одного класу навчаються діти з різними можливостями, ця технологія найбільш доцільна.

Для школи, де в межах одного класу навчаються діти з різними можливостями, ця технологія найбільш доцільна. Її актуальність обумовлена потребою суспільства у творчій, неординарній, самостійній та діяльній особистості. Теоретичну, наукову, методичну підтримку з даного питання можна знайти у досвіді роботи С.Логачевської, що пропонує планувати різнорівневу роботу на уроці за допомогою структурно-логічних схем, якими можна користуватися на різних етапах уроку.

  Створення умов для вільної роботи учнями посильного варіанта і подальша поетапна робота з виходом на спільне завдання дають дітям можливість не відчувати якогось принизливого поділу. Кожен прагне досягти мети своїми силами. Клас працює як єдине ціле, і водночас кожен іде своєю стежиною, а вчитель має можливість приділити час на уроці найслабкішим і водночас розвивати здібність сильних учнів. Використовувати різнорівневий підхід можна в будь-якому класі, тому що за якими б критеріями не формувалися класи, в кожному з них будуть підгрупи (сильні – слабкі), й тому виникатиме необхідність диференціювати навчальний процес, оскільки не можна всіх учити однаково.

Що забезпечує успішне застосування диференційованого підходу?

1.      Учитель повинен глибоко вивчити кожного свого вихованця на основі психолого-педагогічних спостережень.

2.      Слід чітко визначити, на якому етапі уроку потрібна диференціація, розробити варіанти завдань, дібрати підказки.

3.      Завжди треба пам’ятати, що центральне місце у досягненні навчальної мети належить системі прав. Але лише за умови, коли їх види, послідовність і кількість взаємоузгоджені, відповідають характеру засвоєння матеріалу, можна досягти наміченого результату.

4.      Завдання слід пропонувати у кількох варіантах, що полегшує підготовку до уроків, перевірку знань після кожного етапу уроку.

5.      Варто заздалегідь правильно визначити обсяг завдань, щоб усі учні змогли закінчити їх  виконання одночасно. Хронометрування часу допомагає формувати у дітей уміння раціонально використовувати кожну хвилину.

   Діяльнісний принцип в рамках різнорівневого навчання реалізується в такі етапи, або кроки:

І крок – оволодіння теоретичною базою знань.

ІІ крок – діагностика. Щоб визначити навчальні можливості (рівень загального розвитку) кожного учня, психолог школи разом з учителем щорічно вивчає рівень сформованості уваги, сприйняття, пам’яті, мислення, темпу роботи, інтересу до навчання, старанності, уміння працювати самостійно. Всі дані фіксуються у зведеній таблиці.

ІІІ крок – планування роботи на кожному етапі уроку. Слід планувати роботу так, щоб навчити кожну дитину, враховуючи її індивідуальні особливості , орієнтуючись на зону найближчого розвитку. Так, учням І групи на уроках даються творчі завдання, інколи можна пропонувати завдання випереджувального характеру. Учні ІІ групи отримують завдання з підказкою і поступово, докладаючи певних зусиль,  переходять до самостійної роботи. З учнями ІІІ групи працює вчитель. Самостійна робота – кінцевий результат їхньої роботи.

  ІУ крок – розроблення завдань за структурно-логічними схемами С.Логачевської, передбачення відповідного обсягу завдань для кожної групи, щоб усі учні змогли одночасно закінчити їх виконання. На думку С.Логачевської, основне призначення різнорівневих завдань – забезпечити в процесі навчальної роботи оптимальний характер пізнавальної діяльності для кожного учня. Тому нею були розроблені структурно-логічні схеми, за допомогою яких можна здійснювати різнорівневе навчання школярів.

У крок – безпосередня робота на уроці з організацією перевірки виконання завдань після кожного етапу.

    Основні риси технології різнорівневого навчання:

1)      Створення сприятливих умов для вибору варіанта;

2)      Поетапне виконання роботи;

3)      Перевірка правильності виконання завдань після кожного етапу самостійної роботи;

4)      Виконання спільного завдання;

5)      Оцінювання результату роботи.