«Школа Олександра Захаренка –храм знань, високої моралі і необмеженої творчості»

 

Кажуть,  що коли гаснуть зірки, їхнє світло ще довгий час можна бачити. Так і ідеї, справи, вчинки, мудрі уроки великих педагогів залишаються в пам»яті оточуючих. Сама доля подарувала нам цього видатного земляка, Вчителя з великої літери, яскравого педагога ХХ століття, людину унікальну, дослідника – практика аспектів духовного відродження сільської школи – Олександра Антоновича Захаренка.

  

 

  За почесними званнями – понад 40 років подвижницької праці сільського вчителі і директора сільської школи. Ще одне почесне громадське доручення, яке він вважав для себе найважливішим: двічі – у 1990 і 1993 роках його обирали головою Спілки вчителів України.

   Олександр Антонович був не лише вчителем, директором школи від Бога – він був і «духовним директором села». Так його називали в Сахнівці. А ще – скульптором дитячих душ. Він ліпив з них працьовитих, сумлінних дітей, вкладав у них частинка своєї душі.

   Олександр Захаренко завжди легко ходив по землі, а думками ширяв високо в піднебессі. Не мирився із сірістю і одноманітністю. Його будні завжди світилися зорями. Олександр Антонович був глибоко переконаний, що в людській душі, як у землі, все проростає. Посієш добро – і добро зійде. Він був постійно в пошуку і в русі. Як хороший хлібороб засівав у дитячі душі зерна знань, любові. Порядності, милосердя. « Я без школи жити не можу, - писав він у своїй книзі – сповіді. – Я вріс у неї протягом чотирьох десятиліть, як дерево вростає своїм корінням глибоко в землю. Без школи мені пусто, рветься не павутина життя, а душа моя розривається. Як жити по-іншому, я не знаю».

   Олександр Антонович дуже любив своїх батьків – Варвару Вереміївну й Антона Івановича. Вони передали синові щиру любов до простих людей, своєї землі і неба..

   Дитинство його минуло в невеличкому містечку, що розкинулося на берегах річки Тясмин. Кам»янка здавна славилася своєю історією. Батьківський заповіт «Люби і знай свій рідний край» став кредом  усього життя Олександра Антоновича.

    Олександр Антонович не мріяв стати вчителем. З дитинства його вабило небо. На леваді недалеко від батьківської хати ще в шкільні роки побудував модель літака і зробив першу спробу її запустити. Тому після закінчення десятирічки вибір був один – військове училище льотчиків – винищувачів. Та глибоких знань і бажань було замало. Лікарі – головні екзаменатори – погасили юнацьку мрію. І, мабуть, саме це захоплення небом окрилювало всі його мрії, думки і вчинки в подальшому житті.

   Здібному випускникові запропонували викладати математику, фізику й хімію в школі робітничої молоді в сусідньому селі. А далі було навчання в Черкаському педагогічному інституті імені Богдана Хмельницького на фізико-математичному факультеті. Отримавши диплом з відзнакою, разом з молодою дружиною приїхав працювати в 1959 році в село Сахнівку. Сахнівка на той час була бригадним селом колгоспу «Маяк», яке загубилося серед бездоріжжя і було віднесене до так званих «неперспективних» сіл, по суті, приречене на вмирання.

   З приїздом молодого вчителя розпочалися в селі «сахнівські дива»: то він на побудованому разом з колегою дельтоплані спустився з місцевої гори Пастушка, то зробив спробу на планері перелетіти річку Рось. Потім разом з учнями будував і запускав повітряні кулі, моделі літаків і ракет, які запускали з майданчиків із символічною назвою «Сахнівський Байконур». Він поєднав фізику й математику з небом. У Сахнівці віддаленій від райцентру двадцятип»ятикілометровим бездоріжжям, до якої не ходили автобуси. Почали злітати ракети. Спочатку без «пасажирів», а потім з «пасажирами»: мишами, морськими свинками. У школі відбувалися справжні змагання на дальність і висоту польоту. Відтоді, як згадував один із його випускників, авторитет фізика і фізики «піднявся до небес».

    Глибина його знань з фізики, математики, вміння просто пояснити найскладніші фізичні процеси зачарувала учнів. Все, що він говорив, було цікавим і зрозумілим. В 1964 році, після армії, Олександр повернувся до Сахнівки. Роботу з дітьми розпочав з перебудови: повітроплавання перевів на ракетобудування, а польоти ракет замінив на авіа моделювання.

   «Майбутнє Сахнівки – її діти. Отже, треба створювати таку школу, якої ще не було», - так вирішив призначений у грудні 1966 року директором школи Олександр Захаренко. Він поступово змінив зовнішній вигляд основної шкільної будівлі й інтер»єри школи, і пришкільної ділянки, а основне – ставлення до школи.

   Життя Сахнівської школи в 60-90-х роках – це послідовне розгортання багатьох проектів – взаємопов»язаних колективних справ. Кожна наступна була логічним продовженням і розвитком попередньої: збудовані здебільшого методом народної толоки двоповерхове приміщення з планетарієм і шкільною обсерваторією, спортивно-оздоровчий комплекс, шкільний дендропарк, стадіон, теплиця. У 1964 році в школі силами учнів і вчителів було зроблено клас програмного навчання – прототип сучасному комп»ютерному класу. В 1965 році – створено першу машину Ламарка, яка давала оцінку знань учнів за допомогою тестів. Часом школа мала клас з 30 навчально-контролюючих машин з ліричною назвою «Ромашка», яка допомагала школярам опановувати матеріал двох уроків за 45 хвилин.

    В Сахнівці вчили шанувати батьків і людей старшого віку, пам»ятати тих, хто виніс на собі тягар воєнних років. У музеї є унікальний експонат – сахнівська модель «Матерям і вдовам за мужність, витримку та героїчну працю», виготовлені за ескізом випускників школи. Також в школі був особливий табель – «Табель успішності й вихованості».

    На одній із лінійок Олександр Антонович запропонував старшокласникам: «А побудуймо маятник Фуко по-сахнівськи».  З легкої руки Олександра Антоновича в школі запрацював і «кіоск без продавця».

     Сахнівська школа стала майже науковою лабораторією. За досвідом до бригадного села їздили з усього світу: з Канади і Німеччини, Китаю і Японії, Італії і США. Працювати на випередження часу – це одне з правил діяльності директора Сахнівської школи. Учнів учили не тільки мріяти, а й утілювати мрії в життя.

   Працею сахнівські школярі були зайняті щоденно. Школа мала більш як п»ять гектарів землі. Старшокласники вивчали сільськогосподарську техніку. Останні роки свого життя Олександр Антонович часто хворів,але боровся, працював з останніх сил.

   Олександр Антонович – людина, яка своїми справами, працями ще довгий час формуватиме культуру і світогляд нашої нації. Міністерство освіти і науки України Сахнівська ЗОШ визнано авторською школою Олександра Захаренка.