Як берегти дитяче довір’я

 

Як берегти дитяче довір’я

   Найголовніше у цій дуже тонкій сфері виховання є глибоке розуміння, точніше відчуття серцем дитячого світу, відчування дитинства.

   Дитинство, дитячий світ – це світ особливий. Діти живуть своїми уявленнями про добро і зло, про гарне і погане, у них свої критерії краси, у них навіть свій вимір часу: в дитинстві день здається роком, а рік – вічністю. Щоб мати доступ у цей казковий палац, ім”я якому – Дитинство, ви повинні перевтілитися, стати в якійсь мірі дитиною – тільки за цієї умови вам доступна буде мудра влада над людиною – дитиною.

    Дитинство створюється з того, що ми, дорослі, залишаємо в своїх дітях. Але якраз тому, що дитина – ніжний паросток, який стане могутнім деревом, дитинство й вимагає до себе особливої поваги. Мудрість влади педагога – це насамперед його безмежна влада все розуміти. Тут не може бути ніяких обмежень. Пам”ятайте, що в дитини не може бути умисного прагнення творити зло. Педагогічне неуцтво з того й починається, що вихователь приписує дитині це прагнення, вважаючи, що вона навмисне робить погане.

    Прагнучи „підрубати корінь зла”, вихователь рубає всі корені, і живі паростки паростки дитинства засихають. Звинувачення в навмисному злі, лінощах, недбальстві, яких насправді немає, дитина переживає як велику несправедливість, це відштовхує її від учителя, вона втрачає довір”я до нього. Ламаючи дитячу довіру до вас, ви штовхаєте дитину на те, що вона починає захищатись непокірністю, умисним непослухом, прагненням робити все наперерік вашим вимогам. Пам”ятайте, що все це з”являється там, де дитяче довір”я до вас дало тріщину.

    З винятковою педагогічною мудрістю ставтесь до найрізноманітніших необачних дитячих вчинків, у яких – не навмисне зло, а найчастіше забудькуватість, незнання чи, бувай, помилка. Не вдавайтесь у таких випадках до публічного осуду дитячого вчинку. Знайте про цей вчинок тільки ви. У вас велика, мудра сила все розуміти і все знати. Ви повинні розуміти, чому першокласник, узявши в товариша кольорові олівці в яскравій коробці, повертів їх, і рука з олівцями потяглась до кишені. Не здіймайте тривоги – це не крадіжка.

    У розповідях про такі речі звичайно чути натяки вихователя на те, що з вершин своєї педагогічної мудрості він спускається до світу дитячих інтересів, дозволяючи собі бути добрим до дитини. Діти не терплять цієї поблажливості.

    Справжнє виховання не те, де педагог з вершин спускається на землю, а там, де він піднімається до тонких істин Дитинства. Піднятися, а не спуститися. Не сюсюкати з дитиною, не підладжуватись під „дитячу обмеженість” інтересів, а бути мудрим наставником.

   Мудрість влади людини над людиною, а тим більше дорослої над дитиною – це велика творчість, глибоке серцеве проникнення в світ дитячих думок і почуттів, це вміння розуміти мову дитини, зберегти в собюі краплю дитинства і водночас не стати на одну дошку з дитиною за рівнем розвитку.

   Пам”ятайте, що дитині хочеться в чомусь показати себе, в чомусь утвердити свою волю, свій розум, кмітливість, винахідливість. Жива істота, яка з вашою допомогою пізнає світ, поступово стає особистістю. У цьому важкому становленню влада педагога має бути особливо обережною: воля старшого може легко перетворитися в сваволю, а інколи і в розправу над людиною. Не придушити й зламати, а підняти й підтримати, не знеособити внутрішні духовні сили дитини, а утвердити почуття власної гідності – тільки так треба здійснювати свою владу над дитиною, і тільки за цієї умови ваша влада може бути мудрою. Якщо дитина робить щось „не так”, не допускайте сильних, вольних засобів на неї. Не допускайте, щоб у ваше складну лабораторію гуманізму увірвався стук кулака по столу й окрик. Нехай не приваблює вас перспектива побачити рухливого, сміхотливого, вічно невгамонного пустуна згаслим і приголомшливим, із сумними, погаслими очима, зігнутим і нещасним – погана це перспектива. Бережіть, як найвище благо, людську гідність, недоторканість особистої честі дитини; пам”ятайте, що пустун, в якого про все своя думка, на все свій погляд,- то ваше щастя, вихователю; а безвільний, як тінь, вихованець, в якого власні думки вибиті вашими сильними засобами, який покірно і беззастережно підкоряється вам, - то ваше нещастя. Знайте, що невтомний пустун і забіяка в потрібну хвилину виявить себе доброю, сердечною людиною, а безвільний, покірливий часто буває байдужим і, сам не усвідомлює того, жорстоким, готовим переступити через горе ближнього в ім”я особистого благополуччя. Сильні й вольні засоби впливу, які ламають волю дитини, роблять її безсердечною.